Я так давно не відчувала спокою.
Забула, що таке вільно дихати, спокійно спати.
Щось з'їдає серце, помаленьку, потроху, але неспинно.

Немає снаги чинити опір, немає часу зробити правильний вибір.
І тільки відлуння кроків у просторових коридорах відчуттів, сподівань та ще чогось ледь знайомого.

І так хочеться… але не можна.
Якщо не можеш бути достатньо сильним - роби вигляд, що ти слабкий, але не дай собі у це повірити.

Невмотивована мотивація.
Звичайно ж не працює.

Як зрозуміти причину, якщо вона десь глибоко чи то у дупі, чи то у підкірці головного мозку?

Інколи кішка-доля занадто сильно заплутує нитковий клубок життя.
А якщо ще й нитки заплутані навколо шиї…

я вже не знаю як виплутатись.

Світ потребує самотності...
Завжди чиїсь очі, завжди хтось стежить за тобою...
Ніколи не можна залишитись наодинці із самим собою...

Господи, дай нам дихати вільно хоч в останній день перед початком кінця. Дай залишитись одними-єдиними на весь світ...
Дай об*єднатись з вітром, морем, кожною рослинкою, відчути в собі увесь всесвіт, віддати кожну частинку власного тіла невпинному колообігу подій, явищ, інщого життя...
Відчути кожною фіброю безтілесної оболонки інший світ де ніхто не контролює твої вчинки, думки, наміри...

Дай нам єдиний день, коли можна бути собою...

...І тоді мені почало здаватись, що не тільки я говорю з предметами, але і вони зі мною.

12:25 03/04/10
Наливаю каву.Дивлюсь на пузатий чайник.
- Скажи… ось усі ми одного разу доходимо до деякої «точки кипіння», а що відбувається потім?
- Ми кричимо- спокійна відповідь.
- Але…якщо вчасно не вимкнути плитку? не встигнути зняти з вогню?
- А ти впевнена, що хочеш про це знати?