то була вже майже десята ранку. Ми сиділи в аудиторії, напхані тісненько, наче шпроти у металевій бляшанці.
хотілося спати, а незмовкаючий легенький гул з шурхоту, бубоніння, стукоту та поскрипувань, наче якась колискова давньої, невідомої та непізнаної ще мови, змушувала заплющувати очі, відгородитись від усього світу та заснути, відчуваючи нескінченне тепло десятків тіл поруч.