А можна я просто чекатиму на тебе? Сьогодні, зараз, скільки потрібно.
Бо я так втомилась шукати.
Тобі подобається грати, а я втомилась від цієї гри.

Тепер твоя черга.
Рахуй.
Один, два, три...
А я тікатиму далеко, бігтиму так, щоб мене наздогнати міг лише вітер.

Не зупиняйся.
Чотири, п’ять, шість...
Тепер ти відчуєш, що таке невтомно, неспинно і так безглуздо намагатись знайти когось у різних світах, думках та вчинках.

Сім, вісім, дев’ять...
Ще трохи почекай, я вже вигадала де сховаюсь.
Залишилось тільки знайти ту шпарину, у яку зможу просочитись, бо ж в цій грі у нас немає тіла, щоб умови були рівними.

Десять.
Почали.

Я хочу поїхати звідси. Далеко-далеко від усіх проблем, переживань, почуттів.
Тікати, бо це значно легше.
Бо, може, немає сенсу й боротись?